Іван Франко

[polunichka]

EX NINILO з лат.З нічого
МОНОЛОГ АТЕЇСТА

Нема,нема вже господа на небі!
Немає творця,ані самодержця,
Нема того,що всемогучим словом
Усе з нічого вивів!Наче тінь
Велика,залягав він світ цілий,
Тьмив мозги людські сотні тисяч літ.
Стискав серця залізними кліщами
Тривоги,шарпав душі,кров хлептав
І теплу пару різаного тіла
Хапав в неситі ніздрі!Мов опир,
На груді людськості чапів той привид
І висисав її найліпші соки.
А нині щез він!Сонце!Сонце!Світло!
Нема його!Свобода!Я черв'як,
Я,незапримітний атом в природі,
Я вбив його,розпанахав,розвіяв!
Я стрілами думок могучих,ясних
Наскрізь прошиб його і повалив
Додолу,мов Давид той Голіафа.
Мечем знання і досвіду людського
Я голову його відсік.Моя побіда!
Його нема і не було ніколи!
Я пхнув його у те ніщо безмірне,
З котрого повороту вже немає!

[Nymphaea]

Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні –
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці – минаєш,
Вклонюся – навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.
О, ні!
Являйся, зіронько, мені
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити –
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в’яне, засиха, –
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає,
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!

[levana]

Чого являєшся мені
У сні?
...

Эх... аж старые раны начали кровоточить!